Програма «Невигадані історії» розповість глядачам про несподівані факти з життя яскравих особистостей: знаних буковинців, видатних українців, всесвітньовідомих людей, про злети та падіння всенародних улюбленців. В їх числі: буковинська письменниця Ольга Кобилянська; оперна прима, якій підкорився увесь світ, наша краянка Лідія Липковська, український «Моісей» - Іван Франко; письменник-містик Микола Гоголь та інші. На екрані актори відтворюватимуть події, що минули давно і такі, що відбувалися порівняно недавно. Глядачі матимуть змогу поринути у складний духовний світ знаних людей та побачити їх у новому світлі.













Так вже повелося у світі, що людей вабить усе таємниче, надприродне і загадкове. Ми прагнемо яскравих вражень або гострих відчуттів, яких нам бракує у повсякденному житті. Дехто бажаючи поповнити запаси адреналіну, займається екстремальними розвагами. А інші віддають перевагу відчуженому спостеріганню за небезпекою і тому дивляться авантюрні фільми і читають містичні книжки. Свідомість тішиться тим, що таке лоскотання нервів може припинитися у будь-який момент і за власною волею. Та коли у реальному житті ми сам на сам опиняємося у вирі драматичних подій, розв’язка не завжди буває щасливою.
Загадкове і реалістичне переплелося в житті та творчості Миколи Васильовича Гоголя. Мабуть ні про жодного великого письменника не сперечалися так багато і не говорили так по-різному, як про нього. Містика супроводжувала його земний шлях, почавшись ще до народження і продовжившись після смерті. Протягом 200 років його біографію все ще дописують фантазери-дилетанти та професіонали гоголезнавці. Але сутність життя Миколи Гоголя мабуть ніколи не буде розгаданою. Навіть найближчі друзі знали лише його окремі риси і ніколи цілком. Тож у кожного свій Гоголь.
Релігійність і містика в Гоголя повсякчас перепліталися. Він став заручником власного містицизму. Навіть його смерть оповита таємницею. Гоголь заздалегідь готував свідомість своїх прихільників до того, що має померти не так, як всі. У заповіті він просить не ховати його без явних ознак розпаду тіла, бо мовляв дуже боїться заснути летаргічним сном і бути похованим живцем, начеб-то з ним таке вже траплялося. Це власне й дало підстави вигадувати подальшу історію. Коли в 1931 році відбулася ексгумація тіла з метою перепоховання, при великій кількості літераторів було зафіксовано, що тіло повернуте на бік, обшивка гробу роздерта, а черепа взагалі відсутній. Кажуть, що череп Гоголя був викрадений під час реставрації могили письменника у 1909 году на замовлення міліонера Олексія Бахрушина – засновника театрального музею. Там у фондах, начеб-то, зберігаються три черепа: один з них, за припущенням, череп Щепкіна, другий – Гоголя, а про третій нічого не відомо.
Деталі цього зухвалого злочину тривалий час були державною таємницею, навіть при радянській владі, яка до цього вандалізму відношення не мала. Однак ходили чутки наче в далекому 31-му самі літератори розібрали рештки письменника на сувеніри: клапті одягу, фольгу, чоботи і навіть ребро, через що згодом поплатилися, хто життям, а хто розумом.
Але версію про летаргічний сон спростовують свідчення скульптора Миколи Рамазанова, який робив посмертну маску письменника. Перед тим, як покласти на обличчя Гоголя алебастр, скульптор згадав про заповіт Миколи Васильовича і ще раз переконався що перед ним не живе тіло. Коли маска з обличчя була знята, ніяких сумнівів в остаточному діагнозі не було.
Але селяни, що жили по сусідству з Гоголями-Яновськими вперто вірили, що то не він був похований, а якийсь нещасний старець. А сам Микола Васильович поїхав до Ієрусалима, щоб помолитися за них і скоро повернеться. Вони навіть гадали про нього на павука. На ніч клали живого павука в поливяний горщик і вранці дивилися: якщо вилізе слизькими стінками – значить жива людина. Павук виліз, але Гоголь так і не повернувся.
Після його смерті не залишилось якихось багатств чи маєтків, лише самі борги. Найкоштовніша річ, яку мав Гоголь – був годинник Пушкіна з ланцюжком, який після смерті поета викупив на аукціоні Жуковський. Ця річ була з письменником до самої його смерті.
Гоголя людини не стало, але Гоголь письменник безсмертний – дух його назавжди увійшов у наше життя. Він залишив нам у спадок безцінні твори, які відкривають нам таємничий і дивовижний світ реальності та фантазій. І всі, хто занурюються у нього стають трошечки іншими, будемо сподіватись – кращими.


Життя складне і таке непередбачуване!.. Вчорашній багач раптом перетворюється на жебрака, грішник стає праведником, красуня – потворою, вигнанець – героєм, хто був при владі, скочується вниз, але часом трапляється й навпаки. «Все йде, все минає і краю немає» - писав Іван Франко. Його власна, зранена тернами, доля дивує своєю стійкістю і силою волі.
Франко був справжньою енциклопедією знань, громадським діячем, поетом, прозаїком, драматургом, критиком, перекладачем, публіцистом, теоретиком літератури, мистецтвознавцем, фольклористом, етнографом, філософом, економістом, істориком... Крім того він мав родину: дружину і чотирьох дітей, які також потребували його уваги. Як можна було поєднувати усе це одночасно? Який треба було мати характер?
У наш час Франка називають Каменярем, що прокладав рідному народові шляхи в краще майбутнє; титаном праці, який високо підніс українське слово; «Мойсеєм», що присвятив своє життя служінню народу і до останніх днів вірив у неминучість його національного відродження, у сворення власної держави. Усі ці епітети не здатні наблизити нас до розуміння живої людини, вони лише створюють холодний мур відчуждження між особистістю та її кам'яним зліпком. Насправді все було не так однозначно.
Розповідь про останні дні земного буття видатного українського письменника, громадського діяча, титана праці - Івана Франка, трагедія його особистого життя та переосмислення пройденого шляху.
Версії та невідомі факти біографії непересічної особистості.